Інтерв’ю з митцем.
Архітектор із Трускавця Олександр Ніколаєвськийй – один із тих мистецьких особистостей, який мало говорить, але багато малює. Після відкриття проекту “Драбина до неба”, приуроченого 65-річчю львівської телевежі, митець дав інтерв’ю для нашого видання.
– У багатьох творчих особистостей задатки з’являються у зрілому віці чи після того, як добре опановують навчання. Відколи ви почали малювати?
– О.. (усміхається) Скільки себе пам’ятаю, завжди малював. З дитинства. Так, так. Мій творчий шлях розпочався з дитинства. Сім’я, в якій я виріс, ніколи не заперечувала і не нехтувала моїми бажаннями, тому я малював. І ще мабуть тому, що мій дідусь був художником. А тато і мама – будівельники.
– Навчання ви теж розпочинали з Академії мистецтв? -Ні, ні. Я будівельник. Архітектор. Мої батьки віддали мене на навчання у будівельний технікум, після якого навчання продовжив у Харківській академії ім. Бекетова на архітектурному факультеті.
– І малював? …
-Так, малював. Але й архітектура, це мистецтво створення споруд, які повинні задовільняти духовні потреби людини. Я довго працював на будівництві і побудував будинок, який задумав. Коли приїхав на Львівщину, доля мене привела на художній комбінат. А згодом став малювати Львів.. Так, з тих пір як приїхав у Трускавець, так і малюю Львів.
– Пане Олександре! Давайте повернемося до сьогоднішньої виставки. Розкажіть, чому ваш мистецький проект називається “Драбина до неба”?
– Коли я захопився Львовом, його неповторними ансамблями, я став малювати будинки на задвірках, якісь природні об’єкти в тому місті та людей, тобто створювати реальні життєві картини.. Але якось побачив, в’їжджаючи вулицею Стрийською до Львова, телевізійну вежу, яка наче торкалася неба. Згодом, вона мені нарисувалася в іншому місці. І так скрізь, де б не малював, вежа була в полі зору. Так виглядало, що вона впирається в небо, і я думаю, ця вежа, мов сходинкии до небес. Наближалася гарна подія – 65 років з часу зведення Львівської телевізійної вежі. Тому й надумав представити львів’янам проект “Драбина до неба”.
– Виходить, у вашому задумі телевізійна вежа все об’єднала воєдино : архітектуру, графіку, будівництво і духовність.. А що у вашому мистецтві вас гріє?
– Люди. Найперше люди. Вони присутні на моїх картинах, я з ними спілкуюся, коли проводжу презентації виставок, коли малюю.. Сьогодні багато людей приїхало до Трускавця, які постраждали під час війни. Під час малювання на вулиці, де відкритий простір, ми спілкуємося, я слухаю їх. І в них, і в мене з’являється натхнення – жити і творити чи працювати.
– Ви реаліст?
-Так. І тому я люблю свої картини, бо вони живі, в них присутнє свіже повітря. Моя кожна робота має свою історію. Ось, наприклад, я малював картину на задвірку, і в цей момент підійшов чоловік. Він сказав, що тут жила його мама. Тоді я домалював маму на балконі і чоловік придбав цю картину.
– У ваших картинах переважно присутній яскравий колір, я його бачу неприродньо зеленим.. Що скажете? Чому саме такий?
– Ви бачите імпресіонізм. Ця техніка використовується для того, щоб глядач глибше побачив картину. І відчув її зміст.
– І наостанок. Що вам дає натхнення малювати сьогодні, у важкий для України час?
– Любов до нескореної України і бажання допомогти захисникам. І я це роблю реалізовуючи картини.
– Дякую за інтерв’ю. І за відчуття глибокого змісту, який вселила ваша виставка. Бажаю львів’янам гарного перегляду виставки.
Насолоджуючись мистецтвом, – впізнаємо світ!
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.